• Уявимо собі ситуацію, коли на своїй роботі ти даєш якнайкращі особові показники, проявляєш творчу ініціативу і виконуєш п’ятирічку за один квартал.

  Колеги побачивши такої неадекватної поведінки кожним мускулом свого зневажливого виразу обличчя утішають свою самолюбність думками, як те «Ініціатива карана!», «Тихо їдеш - далі будеш», «Одна маленька, але горда пташка…», і так далі, і тому подібне.

  Керівництво, глибоко стурбоване підвищенням продуктивності праці, зухвалим чином робить всі дієві методи, щоб виставити тебе коханого кращим з інших найгірших. У хід йдуть такі перевірені тисячоліттями прийоми, як приміщення твоєї десятирічної давності фотографії на стінгазеті ударників комуністичної праці, вручення грамоти за хорошу поведінку і видача одноразовій премії у розмірі десяти відсотків від твоєї середньорічної заробітної плати.

  З часом всі твої спроби скоротити квартальне виконання п’ятирічки на одну декаду перестають радувати око керівника, у відділі колеги тактовно валять всю роботу на тебе, як на найперспективнішого і надмірно розумнішого молодого кадру, удома тебе взагалі перестали бачити в світлий час доби.

  І ось одного разу, яким-небудь мерзотним ранком, до твоєї упаднічеського свідомості долітають відгомони думок твоїх же колег про те, що ініціатива дійсно карана, а величина швидкості їзди обернено пропорційна досягненню відстані від крапки А до точки Б. Про пташку згадувати не будемо - вона, як ти знаєш, лежить в найглибшій ущелині з підпаленими крилами з часів фільмів Гайдая.

  Що залишається робити бідному студентові (вибачите за спотворення суворої дійсності)? Тут тобі два варіанти: або змирися з своєю утопічною метою зробити перебування на роботі краще, або складай лижі і йди впокорювати вершини на іншій горі, чия верхівка ще не зворушена брудними пальцями офісного працівника.

  Відразу відзначимо, що варіант «намба разів» через нетривалий час тебе перестане влаштовувати, тому що від колективу ти вже відірвався, а керівництво замість байдужості до твоєї персони поступово починає переходити до явної агресії. Одним словом, ти смирно валяєшся в тій самій глибокій ущелині.

  І тут ти розумієш, що єдиним прийнятним варіантом залишається звільнення з роботи. Беремо папірець і пишемо заяву з проханням розірвати трудовий договір.

  Насамперед йдемо у відділ кадрів. Ти тільки не дивуйся, але якщо при прийомі на роботу заяву брали ті самі «кадри», то процедура прийому заяви про звільнення саме від тебе чомусь в їх юрисдикцію перестала входити. Але тобі, по старій дружбі, мила «кадровічка» дасть ділову раду віддати заяву в канцелярію.

  І ось ти приходиш в канцелярію. Завідувачка канцелярією, колоритна жінка Олена Степанівна, так само безглуздо почне придумувати небилиці про те, що буквально відучора прийом кореспонденції від працівників негласно припинений, а заяви про звільнення приймаються тільки самим генеральним директором виключно в п’ятницю, випадну на непарний день в першу декаду кожного місяця. У решту часу будьте люб’язні працювати, працювати і ще раз працювати.

  Допустимий, що небеса зглянулися над тобою і на сьогодні випала якраз та сама горезвісна п’ятниця. Ти надаєш своїй заяві товарному вигляду і упевненою ходою прямуєш в приймальню генерального зі всіх генеральних. Той, ясна справа, дивується твоєму позбавленому всякого розуму рішенню і пропонує тобі сходити із заявою в туалет, і там, в приємному проведенні часу, обдумати твої подальші перспективи і заразом використовувати складений тобою документ по прямому призначенню.

  Так що ж залишається робити? Адже все-таки треба зафіксувати факт твого бажання звільнитися, чи не так? Але як?

  Друг мій, не парся зайвими питаннями. Просто піди в поштове відділення і відправ заяву замовленим листом з повідомленням. Тобі спершу дадуть квитанцію про відправку, а через декілька днів ти отримаєш поштове повідомлення, підписане тією самою Оленою Степанівною. Ось тобі і документальне свідоцтво того, що ти свого працедавця завчасно повідомив про бажання звільнитися.

  А коль душа не жадає відпрацьовувати два тижні, то хай вона (душа) потягне твоє тіло в районну поліклініку, скаржиться лікареві на безперервні головні болі, посилаючись на вегетососудістую дистонію в п’ятому поколінні. Після цього тобі відкриють лікарняний і направлять на аналізи. Але адже це краще, ніж перебувати на нелюбимій роботі, погодься?

Джерело: rabotaplus.com.ua